|
|
||
01.07.2008 |
    
|
Медики Донбасу давно звернули увагу на те, що місцеві жителі
хворіють і помирають із тими ж симптомами, що й чорнобильці. Стали вивчати цей феномен - і докопались до страшного....
АВТОР ЖАХЛИВОГО ЗЛОЧИНУ Наприкінці 1970-х у центрі густонаселеного Донбасу
радянські вчені здійснили ядерний вибух. Це був науковий дослід під назвою "Кліваж".
Кліваж - розшарування гірських порід під тиском земної кори, пояснюють геологи. Що ж до мети експерименту в Юнокомунарівську, то вона утаємничена й донині. Екологи підозрюють, що "Кліваж" був здійснений лише задля того, щоб із мінімальними затратами створити лабораторію з вивчення довготривалого впливу підвищених доз радіації на людей у природньому середовищі. "Юний комунар"-одна з найстаріших шахт України. 1912 р. її збудував заїзджий бельгієць. Колись тут видобували до 2 тис. тонн вугілля. З часом запаси гірських виробок зменшились, і шахта занепала. Та встигла обрости 20-тисячним містом. Під ним на глибині 802м і лежить бетонна плита з написом "Тут був експеримент "Кліваж"... Достеменно не з’ясовано, хто ж є автором зухвалого ядарного проекту. Одні називають академіка Миколу Полякова, який висунув ідею про можливість запобігати раптовим викидам вугілля й газу за допомогою спрямованих ядерних вибухів. Інші згадують міністра вугільної промисловості СРСР Щадова. Ще інші стверджують, що думка про унікальний дослід зародилась у гололві лауреата Ленінських і Державних премій академіка Садовського. Струс гірських порід, вважав він, розірве зв’язки між вугіллям і метаном, унаслідок чого вугільні пласти вже не будуть викидонебезпечними. Однак сумнівів щодо доцільності ядерного вибуху не бракувало. Врешті-решт навіть академік Поляков дійшов висновку, що Донбас не придатний для таких експериментів. Та й інші фахівці гірничої справи розуміли: для досягнення бажаного ефекту потужність вибуху має бути такою, що більщість міських будівель зазнає серйозних пошкоджень або й завалиться. В іншому разі ставити дослід просто немає сенсу. Хай там як, але з середини 1970-х інститут гірничої справи ім.Скочинського став посилено пропагувати ідею струсу гірських порід атомним вибухом. І невдовзф на шахті "Юнком" здійснили небувалий експеримент... ШАХТАРІ ЯК ПІДДОСЛІДНІ КРОЛИКИ
Тоді, у 1979-му, мешканців Юнокомунарівська просто обдурили. Що має статися
вибух, їм повідомили, але ж ніхто не сказав, що вибухне не якийсь там амонал, а справжнісінька атомна бомба, потужність якої становила 250-300 тони тринітротолуопу.
Усе це обставили як навчяння з цивільної оборони. Та радянські люди до таких навчань ставились несерйозно. Чимало юнкомовців навідріз відмовились їхати за місто. Вони "тримали оборону" у своїх квартирах і відзначили позаплановий вихідний. Ці веселуни і стали першими жертвами "Кліважу". ....Ранок 16 вересня 1979 р був сонячним. Лише перепонені автобуси, що вивозили людей за місто, нагадівали про наближення експерименту. Юнкомовців висадили у полі, де їх годували, та ще й поїли горілочкою. Додому повернули лише під вечір, так нічого й не пояснившщи. А шахту того ранку оточили військові підрозділи. Неподалік розташувались наукові лабораторії, радянські й зарубіжні спостерігачі. Всі нетерпляче очікували. Глибоко під землею був напоготові ядерний заряд. Вибухом керував кращий фахівець Інституту ім.Скочинського-Микола Кусов. Рівно опівдні з надр землі почувся глухий гул. У квартирах задзвеніли розбиті шибки, посипалася штукатурка. У радіусі кількох кілометрів під ногами задрихала земля. Ті, хто того фатального дня опинилися ближче до шахти, померли через кілька років після експеременту від хвороб, які не те що лікувати - називати не знали як... Про моральний бік "Кліважу" говорити було не прийнято. Одразу ж після вибуху гірники спустились у шахту і стали до роботи без спецзасобів захисту, навіть не знаючи, на яку небезпеку себе наражають.. То для чого все ж таки вчені робили "Кліваж" і якими були цого результати? Хоч як дивно, незадовільну оцінку випробуванню дали самі фахівці: "Виходячи з проведених безпосередньо у шахті вимірів і досліджень, можна вважати, що ефект дегазації від експерименту "Кліваж" є надзвичайно малим" ЖИТТЯ НА БОМБІ
Учасник "Кліважу" - старший науковий співробітник московського НД "Промтехнологія" Борис Мамонов розповідав, що у момент вибуху страшний удар витиснув у
виробці величезні порожнечі, в які хлюпнула радіоактивна вода.
Епіцентр досліду нашвидкуруч заблокували бетонними перемичками й залили рідким склом, у якому буцімто надійно погрузили смертельно небезпечні продукти ядерного вибуху. Та нині ця маса потроху розмивається під напором 1600 тонн радіоактивної води. Мертва вода "Юнкому" просочується у місцеві річки, у Сіверський Донець, який впадає у Дон. Це дані звіту, що зберігається у міськвиконкомі Юнокомунарівська. Та наскільки це небезпечно, як у подальшому поводитиметься бомба, закладена не лише під гірниче містечко, а й під весь регіон, у документах ані слова. Робочий проект із знешкодження наслідків вибуху так і не завершили. На папері контроль за радіоактивним "склоподібним тілом" має здійснюватись упродовж 200 років. Однак жодної спеціальної програми досі не існує. Щоправда, 1992 р. на шахті "Юнком" - єдиній з усього обладнання - відкрили лабораторію радіаційного контролю. За офіційними даними, за весь час спостережень рівень гама-фону ані в забої, ані на промисловому майданчику жодного разу не перевищив санітарної норми і становить 15-20 мікрорентгенів на годину. Тепер, чверть століття потому, постало питання: що ж робити з радіоактивно забрудненою шахтою? До аналізу цієї проблеми залучено сотні фахівців різних галузей: геологічної, фізико-технічної, екологічної, ядерних досліджень. Здійснено буріння до об'єкту, досліджено безліч проб води довкола нього. Поки що жодна не показала перевищення допустимих норм радіоактивності. НІХТО НЕ ЗНАЄ, ЩО БУЛО У КАПСУЛІ
Та проблема полягає у тому, що експеримент "Кліваж" здійснили москвичі. У них і знаходяться всі документи з описом формули суміші речовин, використаних під час вибуху.
Українським фахівцям досі не відомо, що саме: плутоній, уран чи щось інше - містилось у капсулі. Отже, прорахувати всі можливі наслідки після консервації доволі складно.
Досліди, що їх ставлять науковці нині, покликані виявити справжню картину. А до прийняття остаточного рішення шахта має утримуватись у водостічному режимі зі щомісячними видатками в розмірі 400-450 тис.грн. Якщо результати дослідів виявляться позитивними, шахту затоплять. У Держу правлінні екології та природних ресурсів переконані, що закривати шахту можна і треба. Мовляв, то нічого, що основний радіонуклід вибухового пристрою досі не відомий. На даний час він нібито не являє небезпеки й не простежується у пробах води. Радіоактивну капсулу оточує такий величезний шар склоподібної маси, що пробити її так і не вдалось. До того ж, після вибуху у породі, що оточує об'єкт зусібіч, пішли тріщини. А вода має властивість просочуватись крізь щонайменші щілини одразу. Та жодних негативних наслідків цього не спостерігається, хоча минуло вже стільки років. Однак такий оптимізм поділяють не всі. Спеціалісти "Вуглереструктуризації", шахтарі-практики, цілковито іншої думки. Вода, як відомо, і камінь точить. І рано чи пізно радіація почне потрапляти у грунтові води, які сполучаються з різними водоймами Одне слово, остаточного рішення так і нема. І жоден фахівець не може сказати напевно, чи не стоїть Юнокомунарівськ, а заразом і цілий Донбас, на бомбі сповільненої дії… Михайло Павлов.
|